Законодавча база
Про лікарняний під час відпустки
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про відпустки» у випадку якщо працівник захворів під час щорічної відпустки, то вона продовжується (тобто надається після закінчення хвороби працівника) або її невикористана частина переноситься на інший період.
Це правило стосується лише щорічної основної і додаткової відпусток, а також додаткових відпусток працівникам, які мають дітей.
Якщо хвороба працівника припала на відпустку у зв’язку з навчанням, творчу відпустку, відпустку без збереження заробітної плати, «чорнобильську» відпустку, відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, додаткову відпустку учасникам бойових дій та інвалідам війни тощо, то такі відпустки не продовжують і не переносять на інший період.
Тимчасова непрацездатність працівника має бути підтверджена листком непрацездатності, який повинен відповідати затвердженій формі й бути оформлений відповідно до вимог Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності.
У випадку, якщо листок непрацездатності належним чином не оформлений, відпустка не продовжується і не переноситься.
Належним чином оформлений листок непрацездатності, виданий працівникові з позначкою, що тимчасова непрацездатність зумовлена захворюванням або травмою внаслідок алкогольного, токсичного сп’яніння чи дії наркотиків, оплаті не підлягає, але є підставою для продовження чи перенесення відпустки.
Також відпустка не продовжується та не перенеситься у разі хвороби дитини працівника.
Відпустка не переноситься і не продовжується автоматично. Питання перенесення чи продовження відпустки провинно бути узгоджене між працівником і роботодавцем. Працівник подає заяву з проханням продовжити або перенести невикористану частину відпустки на інший період, до якої додає копію листка тимчасової непрацездатності. Роботодавець на підставі поданої заяви видає наказ про продовження чи перенесення відпустки на кількість днів тимчасової непрацездатності працівника. Самостійне перенесення працівником відпустки або продовження її без відповідного оформлення є прогулом, наслідком якого може стати звільнення.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про відпустки» невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відповідно до абзацу п’ятого частини другої ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» у разі настання тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, під час перебування у щорічній (основній чи додатковій) відпустці допомога надається у порядку та розмірах, установлених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Оскільки працівнику перед наданням відпустки виплатили «відпускні», то за дні відпустки, які невикористані через тимчасову непрацездатність, він повинен або повернути кошти, або за його заявою вони будуть зараховані у частину відпустки, яка продовжується. Якщо продовжена або перенесена відпустка припадає на інший місяць, то розмір «відпускних» підлягає перерахуванню.
Про трудові права працівників під час карантину
Запровадження і продовження карантину до 24 квітня 2020 року впливає на роботу працівників, і відповідно на об’єм їх трудових прав. Наразі держава дотримується комплексу жорстких заходів для запобігання поширенню COVID-19. В Україні запроваджено карантин та інші обмеження як для бізнесу, так і для простих громадян. Зауважимо, що ці обмеження негативно впливають як на бізнес так і на стан дотримання трудових прав працівників.
Пропонуючи правові виходи із ситуації, що склалася, необхідно виходити із положень ст. 3 Конституції України, якою передбачено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» встановлено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19):
1) роботодавець може доручити працівникові (у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування), виконувати упродовж певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику (у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування) за його згодою відпустку;
2) роботодавець може змінювати режим роботи органів, закладів, підприємств, установ, організацій, зокрема щодо прийому та обслуговування фізичних та юридичних осіб. Інформацію про такі зміни потрібно доводити до відома населення з використанням вебсайтів та інших комунікаційних засобів.
Які ж варіанти може запропонувати роботодавець працівнику у цій ситуації?
Оскільки у зв’язку із карантином підприємство не може повноцінно працювати, то роботодавець думатиме передусім про звільнення працівників. Однак тут є небезпека як для роботодавця так і для працівника. Адже звільнити працівника можна лише за підставою передбаченою КЗпП України. У чинному кодексі відсутні підстави для звільнення «у зв’язку з оголошенням карантину». В такому випадку роботодавець через зупинення виробництва може застосувати процедуру звільнення, передбачену п. 1 ст. 40 КЗпП України «зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників». Така процедура – розтягнута у часі, а тому не вигідна ні працівнику ні роботодавцю.
В такому випадку варіантами дій для роботодавця можуть бути:
а) переведення працівників на дистанційну роботу;
б) встановлення для працівників спеціальних режимів робочого часу;
в) встановлення факту простою.
Також працівник може просити надання йому невикористаної щорічної, іншої відпустки, чи відпустки без збереження заробітної плати, або у випадку хвороби чи з інших причин отримати листок тимчасової непрацездатності.
Про оплату праці працівників на період карантину
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», листа Міністерства освіти і науки України № 1/9-154 від 11 березня 2020 року в Університеті запроваджено карантин, який триватиме з 12 березня 2020 року року.
Відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин включає в себе адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовують для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Підставою встановлення карантину є поширення особливо небезпечних інфекційних хвороб. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на період карантину можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, також може бути внесено інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. В наказі ректора передбачено, що організація навчального процесу відбуватиметься з використанням технологій дистанційного навчання. Тобто, в даному випадку змінюється режим роботи Університету шляхом запровадження дистанційних технологій навчання.
Аналогічно наукові працівники можуть виконувати свої трудові обов’язки в дистанційному режимі згідно з технічними завданнями.
Відповідно працівники Університету виконують свої трудові обов’язки на загальних засадах з урахуванням особливостей встановлених у зв’язку з із запровадженням карантину.
Запровадження карантину не впливає на розміри заробітної плати, оскільки працівники продовжують виконувати свої трудові обов’язки відповідно до наказу Ректора.
Про особливості роботи впродовж карантину
17 березня 2020 року Верховна рада України прийняла закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)». Крім усього іншого законом урегульовано особливості роботи працівників під час карантину.
На період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до ст. 84 Кодексу законів про працю України ст.26 Закону України «Про відпустки» роботодавець на прохання працівника у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину, відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», має право надати працівнику відпустку без збереження заробітної плати. Термін перебування у відпустці без збереження заробітної не включається у загальний строк 15 календарних днів. Зазначимо, що відпустка без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин може надаватися працівнику термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Відповідно строк перебування у відпустці у зв’язку з карантином не включається у загальний строк відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами.
Однак ми рекомендуємо в такому випадку використовувати щорічну невикористану відпустку, а при наявності права на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи використовувати цю відпустку відповідно до ст. ст. 182-1 Кодексу законів про працю України ст.19 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до п.2 Прикінцевих положень закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)» роботодавець має право (але не обов’язок) доручити працівникові, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором вдома. При цьому працівник повинен написати заяву про бажання виконувати роботу вдома. Роботодавець надає таку роботу з урахуванням трудової функції працівника і можливостей винувати її вдома.
Законом надано право роботодавцю змінюватися режими роботи органів, закладів, підприємств, установ, організацій, зокрема, щодо прийому та обслуговування фізичних та юридичних осіб. Інформація про такі зміни повинна доводитися до відома населення з використанням веб-сайтів та інших комунікаційних засобів. Оскільки зміна режиму роботи передбачає, зміну істотних умов праці, то вони повинні здійснюватися за згодою працівника.
Роботодавець також може пропонувати працівникам виконувати трудові обов’язки дистанційно (при можливості).
Законом також заборонено нараховувати та стягувати неустойку (штрафи, пеню) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, а також припиняти/зупиняти надання житлово-комунальних послуг громадянам України у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.
Також нагадуємо, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними захворюваннями, призведе до накладення штрафу:
– на громадян – 1000-2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 000 – 34 000 грн);
– на посадових осіб – 2000-10000 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34 000 – 170 000 грн).
Крім того, законопроектом передбачено і підвищення кримінальної відповідальності за порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням.
Так, якщо порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, то це каратиметься:
– штрафом від 1000 до 3000 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700-51000 грн);
– або арештом на строк до шести місяців,
– або обмеженням волі на строк до трьох років,
– або позбавленням волі на строк до трьох років.
Якщо порушення правил та норм спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то такі особи караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
Інформація з сайту - https://profkom.lnu.edu.ua/legal_consultations